Певна річ, я мріяв би, аби років через десять (двадцять, тридцять) хтось, запитавши: "А хто такий був Кучма?", почув би у відповідь: "Це той самий президент, про якого Луканов колись книжку написав"...
На жаль, наші мрії не завжди реалізуються. Боюся, що і бажання героя моєї книжки залишитися в історії у якості видатного реформатора вже не здійсниться. І розмови на кшталт "Луканов – це був такий собі журналіст, який мав честь написати про САМОГО Кучму" – не станеться. Єдиний шанс, який йому залишився – це видати геніальні мемуари. Втім, і цього, підозрюю, не буде.
Якби раптом після виходу у відставку Бог подарував йому смак до слова, то Кучма, найпевніше, ним би не скористався. Глава держави, схоже, переконаний: напиши він щось на рівні "Гамлета" – все одно ніхто, крім нього самого, цим не буде задоволений.