Середа, 26.07.2017, 06:48
Юрій Луканов - серйозний журналіст, який часто валяє дурня
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Основне меню
Почувайтеся як у дома, але не забувайте, що в гостях [1]
Новини [3]
Свіжа козюлька [35]
Поточні міркування і спостереження [11]
Колонки [29]
Розслідування [4]
ЗМІ про [31]
Інші матеріали
Головна » 2008 » Лютий » 3 » Козюльки з носа України. Від Луканова
16:47
Козюльки з носа України. Від Луканова
Олена Перепадя для УП , 10.10.2002, 12:52, ОНОВЛЕНО
\
"Козюльки" – таку дещо епатуючу назву дав своїй новій книжці журналіст Юрій Луканов. Втім, естетична ризикованість її назви та текстів вочевидь виправдовується вимогами жанру – адже мова йде про збірку епіграм. В Україні, здається, вже давно не наважуються глузувати з провідних політиків та перших осіб держави. Луканов наважився.

- Юрію, у видавництві "Такі справи" вийшла Ваша книжка "Козюльки". Як виникла ідея звернутися саме до такого жанру, який в Україні, здається, популярністю не користується?

- Ідея – це сильно сказано. Власне, що стосується "козюльок", то свого часу на мене, як то кажуть, "щось найшло" – може, то було натхнення. Після того, як я повернувся до України з Міжнародного канадського радіо, мені засвербіло у носі. Я почав писати страшилки-епіграми на співробітників інформаційного агентства УНІАН, в якому я тоді працював. Досвід був подекуди смішний: серед інших я написав страшилку на співробітницю на ім’я Марія, яку головний редактор УНІАН Рубан послав в Ашгабад на зустріч голів країн СНД. Саме тоді був черговий сплеск тертя між Україною та Росією, а тому на Марію вийшла така епіграма:

"Рубан Марусю послав в Ашгабад,
їй під спідницю поклав автомат…
Славлять Марусю дорослі і діти –
Єльціна більше немає на світі".

Наступного ранку УНІАН розносило від марусиних криків: "Над етім нє шутят!", а уздрівши мене, вона розбіглася і намагалася зарядити мені по фізіономії. Я не зразу зрозумів, з чого це вона? Потім виявилося, що дівчата з редакції роздрукували мої "поезії" та вивісили їх на публічний огляд… Ось така виходить сила віршованого слова. Під враженням від спілкування з колежанкою у мене зродилася така ось самоіронічна епіграмка:

"Юрій Луканов в напруженні творчім –
вірш про Марусю писати він хоче.
Маша рукою махнула гостинно –
Мізки Юрка полетіли на стіну".

Потім у моїй голові з більшою або меншою регулярністю виникали певні ідеї, які я римував. Виходили епіграми. Спочатку складалися вони в мене на телевізійних "діячів", політики стали моїм об’єктом дещо пізніше.

У той час я зіткнувся з тим, що ніхто не хотів це друкувати. Відмовки були різні, але я зрозумів, що просто ніхто ні з ким не хоче псувати стосунки. Лише "Киевские ведомости" порціями друкували мої епіграми. Так і назбиралися вони на книжечку, яка й вийшла друком.

- Реакція з боку політиків на "Козюльки" вже була?

- Думаю, що до політиків "козюльки" ще не дійшли. До речі, спочатку вони друкувалися на сайті Інтернет-газети "Телекритика". Я був впевнений, що політики "Телекритику" не читають, й телевізійні діячі також. Проте, на форумі "Телекритики" після опублікування першої порції епіграм зчинився ґвалт. З’явилось з десяток відгуків, причому переважно обурених: Луканов – це суцільний несмак, чорт знає що. Хоча, у деяких відгуках була висловлена несподівана підтримка на кшталт тої, що "не всі, хто Вас критикує, читали "Гаргантюа і Пантагрюель". Тоді мене не обурило, що мої "твори" комусь не сподобались – смаки-то у всіх різні. Мене здивувало питання до "Телекритики": навіщо це взагалі публікувати?

- А Вам на думку ніколи не спадало, що деякі з епіграм можливо дійсно надто дошкульні і занадто різкі? Такими речами, здається, й справді можна зіпсувати стосунки із впливовими людьми, ускладнити собі кар'єру?

- Я ж людина не кар’єрна – в головні редактори, до лав начальства чи в депутати я не прагну. Які там вже стосунки із впливовими людьми!? А що стосується різкості, то жанр епіграми a priori передбачає певне пересмикування й певний, я б сказав, садизм. До речі, щоби якось спокутувати свій гріх й щоби об'єктам моїх специфічних версифікацій не було так вже прикро, щоби спонукати їх поставитися до цього з посмішкою, я написав аж дві епіграми про себе.

"Його книжуща – справжня "кака",
навколо фільмів – повна тиша,
отож, як заздрість не кусяки –
на інших пасквілі він пише".

Як на мене, то це все нормально, я маю на увазі епіграми на відомих політиків та телеведучих. Якщо ти стаєш публічною людиною, а тим більше політиком, то це цілком природно, що щодо твоєї діяльності існують різні відгуки, в тому числі і у вигляді епіграм. До речі, в Україні я епіграм такого роду ще не чув, принаймні, якщо вони і були, то проходили якось поза суспільною увагою чи залишалися на периферії. Як на мене, то це ненормально.

- Судячи з Вашого досвіду, реакція на такі речі може бути для автора не зовсім передбачуваною?

- Я це цілком усвідомлюю. Подивіться на наших політиків: багато з них люди взагалі не усміхнені, іміджмейкери під час виборчих компаній іноді вибиваються з сил, намагаючись навчити їх вичавлювати бодай якусь подобу приязної посмішки! Гоголь казав свого часу, що "сміху боїться навіть той, хто вже нічого не боїться". До речі, на презентації "Козюльок" був присутній організатор "касетного скандалу № 2" Дмитро Пономарчук, також, так би мовити, жертва моїх епіграматичних екзерсисів. Так ось мені його реакція сподобалася. Він щиро і з гумором поставився до епіграми про себе та взагалі був потішений, що про нього написали на одній сторінці з Путіним і Чорномирдіним.

У "Козюльках", до речі, розміщені не тільки епіграми, а й такі собі неперсоніфіковані "дурилки", які є реакцією на наше життя, ну ось як, наприклад, ця еротично-патріотична страшилка на тему року України в Росії:

"Москаль до вкраїнки підкрався нахабний,
прутня зненацька загнав під живіт:
більш Україну загарбать не прагне –
у патріотки там був динаміт".

- Юрію, в журналістиці Ви працюєте, мабуть, з 80-х років, тобто досвіду та вражень Вам не бракує. Як би Ви могли схарактеризувати сучасний стан української журналістської спільноти? Її тонус змінився на краще, чи на гірше?

- До речі, й на цю тему у мене є епіграма, ось така собі:

Журналіст лежить у домовині,
Олігарха оббрехав ущерть,
Був писака совісна людина –
Совість його змучила насмерть.

Я скептично ставлюся до так званої журналістської солідарності в нашій країні, бо знаю, як поклали край вбивствам журналістів у Штатах. Коли там загинув черговий журналіст, самі журналісти зібрали команду й самі розібралися з убивцями. Після цього журналістів в Америці не чіпають.

Але створення оргкомітету професійної профспілки і страйкому свідчить про те, що не все так безнадійно у нашого брата. Обставини змусили нас згуртуватися, виявити солідарність. А раптом обставини так само змусять нас стати мудрішими, спонукають забути про розбіжності в поглядах, заплющити очі на старі образи, наступити на горло власним амбіціям й ми таки не забалакаємо ідею організації, яка б захищала наші права. Я дуже хотів би в це вірити. Саме тому і підписався під відомим усім колегам маніфестом (інтерв'ю з Юрієм Лукановим було записано до подій навколо журналістського маніфесту, тому даний абзац був уточнений автором в останні дні - УП).

Найблагодатніша доба для журналістики у нас обмежилась досить нетривалим періодом розквіту перебудови та якимось часом по тому. А зараз, за політологічною термінологією, відбулася структуризація інтересів, виникли конкуруючі групи, що рекрутують журналістів для жорсткого відстоювання їх позицій. Ця обставина, у суміші з реліктами совєцького мислення, й дала ту прикру ситуацію, з якою сьогодні всі змушені якось жити.

Зараз засновник ЗМІ, тобто наш роботодавець, здебільшого навіть не здатен уявити собі, що журналіст може мати якусь думку, що не збігається з його власною. Роботодавець сприймає журналіста як технічного редактора потоку його (роботодавця) власної політичної свідомості. За таких умов журналістська солідарність здеградувала до статусу академічної абстракції. Психологічно дуже багато журналістів були готові до такої ситуації й сприйняли її як абсолютно нормальну. Загалом, як професійна гільдія, ми, журналісти, виявилися нездатними подолати у собі виплеканий за радянщини вірус самоцензури й маємо таку собі генетично модифіковану журналістику. Деформації, вочевидь, сягнули вже, мабуть, внутрішньоклітинного рівня.

Вислів такий: журналіст відчуває себе цензором до інформаційних приводів. Звичайно, проблема відбору теми завжди поставало, але наразі підходи до її розв'язання стали абсолютно цинічними. А пактування зі внутрішнім цензором автоматично веде до пактування з цензором зовнішнім. Тобто поряд з несприятливими зовнішніми умовами спрацьовує й невибаглива внутрішня налаштованість журналіста. Результат – сьогоднішній маразм.

- Юрію, звернімось до Вашої першої книжки, "Третій президент: політичний портрет Леоніда Кучми". Компліментарною її не назвеш, але все ж таки в ній відчувається певна авторська довіра до об’єкта портретування. З часу виходу книжки пройшло 6 років, чи змінилось Ваше ставлення до третього президента?

- Безумовно. Як, до речі, й до багатьох інших. Я просто намагався бути об'єктивним. На той час у нас ще не було підстав говорити про якісь супернегативні тенденції, що з’явилися останнім часом. Певні речі, втім, вже тоді викликали стурбованість і я їх у своїй книжці не оминув. Але про тенденцію ще годі було вести мову. А на сьогоднішній день Кучма, як на мене, є геніальним політиком в тому сенсі, що блискуче тримає владу. Я, до речі, ніколи не погоджувався з думкою, що Кучма є фігурою керованою. Він вже сто разів міняв своє оточення й владу тримає дійсно блискуче. Але, як на мене, чеснота політика полягає не в здатності тримати владу, а в її використанні.

Влада – це просто інструмент, ну ось як скальпель для хірурга. Скальпелем можна перерізати горло, а можна вирізати апендицит чи зробити операцію на серці. Найгірше, як на мене, що ось цим інструментом, тобто владою, створено жахливу атмосферу в суспільстві. Влада абсолютно не усвідомлює тих завдань, що стоять перед суспільством. Це стосується й ЗМІ: її розуміння ситуації обмежується тим, що вона з ентузіазмом варвара змушує всі ЗМІ лизати собі дупу. Загалом можна констатувати загальну інтелектуальну неспроможність влади. Зрештою все скінчиться тим, що українські політичні провідники здеградують у суспільній свідомості до статусу якихось намісників Путіна у своїй власній країні.
 
10.10.2002
Категорія: ЗМІ про | Переглядів: 414 | Додав: lukanov | Теги: Козюльки з носа України | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Календар
«  Лютий 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
2526272829
Block title
Теги
Вона працює а ми? Путін і стовп Тимошенко піарить Есхіла Симоненко і Ткаченко плюнули журнал Напади на журналістів Депутат Ткаченко і бухвет Янукович почує і що? Про теплі яйця на долоні Свинячий грип - не трихомоноз Литвин - плагіатор геноцид - президент України Янукович не читатель Бандеру позбавити героя Бандера сміється Янукович скаже як завяже Геній лисий Бузина Рибка - гордість чоловіча Сковорідк Фестиваль одного фільму імені Азаро Перша книга про третього президента Бандера мазохіст? Любові Бандери на зйомках фільму Бандера писал стихи Табірний роман у листах Українське кіно в голландському фес Рецензія фільму про Валерія і Джекі Вони в житті не зустрілися Півгодини про Козюльки Гітлерувати - не злочин Козюльки з носа України Толстой поруч з Лукановим Премія імені Берії П'яні вбивці чи без вини винні? За що мені любити донбасян? Табачник: полковник запасу - мініст Ліна незрівнянна Бакай - шахраї Жертва насильницької українізації В Україні нема російськомовних регі Табачник помирився з Колесниковим дискусія не про Бандеру Сталін біля своїх жертв Могильов - Бабруйськ Шевченко це Сталін Рідна Москва Бандери Кремль визнає Бандеру Янукович яйце і вінок ЧА і УПА SMS шахрайство білі шкарпетки Кучми Донбасяни-2 пологівський маніяк кукурікає колісниченко Михалков провал фільму Голодомор без перспективи Стаханов - Фхметов Кіріл Мазепа і свідоміти Не вбивайте Януковича! Азаров і пеня Проституційний суд простодушність грабіжників Путін задушиш у обіймах? Пшонкіна прокуратура фальсифікації шістнадцять років том Януковичу заборонено Наступна Ліна Костенко? Всі сидять япона мать! рік при владі Януковича куди стрибати замість гречки? бійка у ВР
Лічильник
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz