Вівторок, 26.09.2017, 07:27
Юрій Луканов - серйозний журналіст, який часто валяє дурня
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Основне меню
Почувайтеся як у дома, але не забувайте, що в гостях [1]
Новини [3]
Свіжа козюлька [35]
Поточні міркування і спостереження [11]
Колонки [29]
Розслідування [4]
ЗМІ про [31]
Інші матеріали
Головна » 2008 » Січень » 24 » Неможливість невисловленості
23:13
Неможливість невисловленості

Дуже простий телефільм — «Хто ви, містере Джекі?» — зробили режисер Максим Бернадський і продюсер, автор ідеї і сценарист Юрій Луканов . Перед першотравневими святами вони презентували його в Будинку кіно. На прем’єрі була мама Валерія Марченка, українського дисидента, який помер на початку 1980-х років у радянській в’язниці, про історію листування якого з голландською дівчиною Джекі Бакс і йдеться в документальній стрічці, до створення якої була причетна ТК «Гравіс». (Про те, на якому телеканалі відбудеться перший показ фільму, нині ведуться переговори).
 
Гадаю, що глядач, який звик iз телеекрана чи то прочитувати масив інформації, чи то занурюватися у вир віртуальних пристрастей, несподівано надибавши на цю півгодинку в ефірі, міг би з подивом запитати: про що й навіщо знімали? Бо, незважаючи на традиційно- рамкову структуру картини й навіть її дійсно фільмову природу (а не телепередачі) — з певними зоровими образами, паузами, музичними акцентами, — знято її в інтонації абсолютної безпафосності, безпідказності значень, iз мінімальною присутністю авторського «вказівного перста», у стилістиці нейтральності, відстороненості, підкресленої необов’язковості й непроникності . Непроникності, попри те, що сама собою історія духовної й душевної близькості (через сотні кілометрів) двох людей, які ніколи не бачили один одного, iсторiя листування політичного в’язня з романтичною дівчиною з благополучної країни й влаштованим життям — цілком могла потягнути на «круту» мелодраму. Дякувати Богу, що документальний матеріал дістався людям з іншою вітальністю — і в результаті вийшов саме такий фільм, залишивши після перегляду саме такий присмак...
Фільм — про неможливість морального компромісу й неможливість невисловленості. Iз коротких синхронів правозахисника й психіатра Семена Глузмана, самої Джекі Бакс (автори побували в нинішніх Нідерландах), Ніни Марченко, а також з уривків iз листів Валерія початку 1980-х глядач дізнається про героя стрічки як про людину з оголеною шкірою, що за самою своєю природою не здатна пристосуватися до облуди та лицемірства, на яких побудовано світ. Автори фільму відмовилися від характерної для посттоталітарного періоду демонізації радянської системи — і в їхній картині Джекі каже про те, що і в їхньому буржуазно-благополучному світі Валерій був би так само нещасливий, бо демократія не є альтернативою суспільству споживання, психологія якого вселяла таку відразу її візаві. А Семен Глузман розповідає про Валерія Марченка як про одинака, який, по суті, не мав ніяких зв’язків iз дисидентським антирадянським і національним рухом. Протест Валерія не був політично-системним і політично-оформленим протестом, це був насамперед протест морально орієнтованої людини (вислів Глузмана). І трагедія Валерія — це трагедія ціни, яку людині доводиться сплачувати за нездатність i небажання пристосуватися. Проте якщо на демократичному Заході він просто міг би мати проблеми з роботою, спілкуванням, добробутом тощо, то в тоталітарній країні він помирає в державній в’язниці, що в такій системі є платою за елементарне й таке природне право людини не мовчати . Як на мене, це дуже важлива думка, закладена авторами, — аж ніяк не прямолінійно, не однозначно — у фільм. Ані демократія, ані авторитаризм не є ідеальними суспільствами, і подвійні стандарти для них так само природні, як і пафос декларацій суспільного блага. Але демократія знімає страх висловлювання, страх незгоди з «генеральною лінією», залишаючи людину перед Моральним вибором (за який також треба платити, скажімо, тією ж самотністю), але не вибором між життям і смертю, між можливістю відбутися професіонально — і неможливістю, між спроможністю прогодувати себе та сім’ю — і неспроможністю (це якщо вже зовсім близько підійти до наших пострадянських реалій нинішньої України, коли, в принципі, за грати нікого не запроторюють...). Образу пилорами — улюбленої метафори фільмів кінця 1980-х, які викривають радянський тоталітаризм, у фільмі М.Бернадського і Ю.Луканова додали «свіжого» нюансу, показавши, як вона зупиняється, зі смачним звуком втоми від добре виконаної роботи (обов’язку), вже перемоловши, переробивши, розщепивши, розпилявши «первинний матеріал». Така метафора, здавалося б, цілком прийнятна для позначення взаємовідносин людини зі світом, індивідуального — і глобального в будь-якій системі суспільних відносин, якщо виходити із самої ідеї «переробки». Але насправді вона адекватна тільки як символ тоталітаризму — саме виходячи із сили буквального розуміння даного сенсу, фізичної його тотожності з тим, що робить ця система в її крайніх виявах з людиною, яка не погоджується, з людиною, що йде проти течії...
 
Власне кажучи, ось і все. За подолання вантажу невисловленості Валерій Марченко за рік до перебудови заплатив смертю у в’язниці від хвороби нирок. У фільмі від тих таборів, у яких проводив роки Валерій, — лише швидкоплинна панорама по нинішніх розвалинах одного з них десь у Сибіру та кілька разів присутній у тканині стрічки кадр знову-таки — розвалини — в’язничної камери, наполовину схованої сніговим заметом. А Семен Глузман — знову-таки! — каже про те, що в таборах вони платили побутовими незручностями, зате були вільними людьми, які говорили про все один з одним і все говорили своїм тюремникам... Після перегляду фільму тоскно стає на душі від того, що все так, виявляється, актуально — хоча хто б міг подумати про це, скажімо, ще років п’ять тому? Ну, а необхідний нині оптимізм (колись О.Довженко називав його інакше — «прояснення», яке, на думку класика, має викликати будь-який витвір мистецтва) породжує ось це відчуття випадково-невипадкової зустрічі двох душ — Валерія і Джекі. Вона промайнула собі десь на початку 1980-х років, практично зовсім начебто й не помічена, незатребувана, чиста своєю первісною прагматичною безцільністю (на відміну від духовної) та кінцевою прагматичною невикористаністю... Спалахнула — і згасла. Але ми знаємо, що десь (за Вернадським — у ноосфері), у певній, нехай ефемерній, але таки наявній сфері морального імперативу ця зустріч залишила слід. Завдяки фільму «Хто ви, містере Джекі?» від нього пішла певна сенсова хвиля... І вже майже фізично відчуваєш: ніщо в цьому світі не відбувається даремно.
 
Наталя ЛIГАЧОВА, «День»
04.05.2001.
Категорія: ЗМІ про | Переглядів: 354 | Додав: lukanov | Теги: Рецензія фільму про Валерія і Джекі | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Календар
«  Січень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Block title
Теги
Вона працює а ми? Путін і стовп Тимошенко піарить Есхіла Симоненко і Ткаченко плюнули журнал Напади на журналістів Депутат Ткаченко і бухвет Янукович почує і що? Про теплі яйця на долоні Свинячий грип - не трихомоноз Литвин - плагіатор геноцид - президент України Янукович не читатель Бандеру позбавити героя Бандера сміється Янукович скаже як завяже Геній лисий Бузина Рибка - гордість чоловіча Сковорідк Фестиваль одного фільму імені Азаро Перша книга про третього президента Бандера мазохіст? Любові Бандери на зйомках фільму Бандера писал стихи Табірний роман у листах Українське кіно в голландському фес Рецензія фільму про Валерія і Джекі Вони в житті не зустрілися Півгодини про Козюльки Гітлерувати - не злочин Козюльки з носа України Толстой поруч з Лукановим Премія імені Берії П'яні вбивці чи без вини винні? За що мені любити донбасян? Табачник: полковник запасу - мініст Ліна незрівнянна Бакай - шахраї Жертва насильницької українізації В Україні нема російськомовних регі Табачник помирився з Колесниковим дискусія не про Бандеру Сталін біля своїх жертв Могильов - Бабруйськ Шевченко це Сталін Рідна Москва Бандери Кремль визнає Бандеру Янукович яйце і вінок ЧА і УПА SMS шахрайство білі шкарпетки Кучми Донбасяни-2 пологівський маніяк кукурікає колісниченко Михалков провал фільму Голодомор без перспективи Стаханов - Фхметов Кіріл Мазепа і свідоміти Не вбивайте Януковича! Азаров і пеня Проституційний суд простодушність грабіжників Путін задушиш у обіймах? Пшонкіна прокуратура фальсифікації шістнадцять років том Януковичу заборонено Наступна Ліна Костенко? Всі сидять япона мать! рік при владі Януковича куди стрибати замість гречки? бійка у ВР
Лічильник
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz