Дві європейські ухвали в доповненні одна до одної викликали в автора цих рядків дивну асоціацію. Вона полягає в тому, що у справі осмислення історії Другої світової війни Європа сьогодні нагадує космічну ракету, але з двигуном від „Запорожця". Або ноутбук, у якого всередині кісточки від рахівниць. Себто європейські загальнофілософські декларації про найстрашнішу війну в історії людства піднеслися на новий рівень, але наповнюються змістом стереотипних уявлень, які склалися під впливом переможця тієї бойні - Радянського Союзу.

Йдеться про резолюцію Парламентської асамблеї Організації безпеки і співробітництва в Європі від 1 липня 2009, яка поставила на один щабель нацизм і сталінізм і яка стала новим й сміливим кроком у підході до подій сімдесятирічної давності. А також – про недавню резолюцію Європейського парламенту, в якому було акуратненько засуджено присвоєння звання Героя України Степанові Бандері і яка виглядає поглядом з минулого.

 

Перший з цих документів заперечує тезу про те, що переможців не судять. Не так давно стало можливим поколупатися а архівах і зняти з історичних фактів пропагандистські нашарування. І ми побачили, що справді ті два режими були, як дві краплі води схожі, хіба що у справі винищення своїх власних громадян Сталін на десяток голів перевищив Гітлера.

 

Після декларації про рівність нацизму і сталінізму ухвалення документу по Бандері вступає з ним у конфлікт, виглядає поглядом з ЦК КПРС, а також доводить ситуацію до абсурду. Він дає підстави припустити, що незабаром буде засуджено союзників СРСР. Чому? Так це ж ясно як божий день! Степан Бандера у європейців викликав осуд лише за сам факт стосунків з Гітлером. Але ж віднедавна Сталін стоїть на одному щаблі з керівником третього рейху. Отож, всі його спільники мають зазнати осуду, чи не так?

 

Мені скажуть, що Сталін визволив Європу. А я запитаю: а як бути зі спробою завоювати Фінляндію? Як з окупацією Латвії, Литви і Естонії? А хіба поводяться так визволителі, як поводився СРСР на території Східної Європи? Якби Сталін справді був визволителем, то він би звільнив ці країни від німецької окупації, допоміг би відродити економіки та й пішов би собі геть. Тим часом, всупереч волі народів, там було встановлено антилюдські комуністичні режими. Я вже не кажу, що за новітніми дослідження доводять, що Сталін не менше від Гітлера винний у розв’язуванні всесвітньої військової бойні. Отож, якщо Бандера гідний осуду за сам факт співпраці з Гітлером, то мають бути засуджені діячі за сам факт стосунків зі Сталіним.

 

Мабуть, при аналізі подій Другої світової варто враховувати і тодішні реалії. Народи Європи перебували між двома потужними у військовому сенсі державами, які розв’язали світову війну. Інші держави і їхні політичні діячі були приречені вибирати собі союзника. Іншого було не дано. Отож, слід відмовитися від осуду за сам факт стосунків з тією чи іншою стороною. Судити треба за суттю скоєного - здійснювалися злочини проти людяності чи ні?

 

Згадуючи Бандеру, зазвичай посилаються на Нюрнберзький трибунал, що нібито визнав його і очолюваний ним рух злочинцями. Але насправді це не відповідає дійсності. Це відверта брехня, яку застосовують політичні спадкоємці опонентів лідера ОУН. Певна річ, Степан Бандера може викликати багато суперечок і запитань. Але аж ніяк не через сам лише факт його стосунків з німцями. Інакше наступною резолюцією європейці мають засудити Вінстона Черчілля і Теодора Рузвельта за факт стосунків з іншим палієм Другої світової – Сталіним.

 

Юрій Луканов.

 

"Левый берег".  

 

19 березня 2010 року.