Президент Росії Дмітрій Медведєв, перебуваючи в Києві з офіційним візитом, вшанував жертв Голодомору. Ці самі жертви крутяться у своїх могилах від неймовірного здивування. Виявляється в Кремлі не стільки баскетболісти, скільки акробати. Такий кульбіт гідний звання чемпіона усіх чемпіонів з політичної акробатики.


Ще два роки тому Медведєв назвав український Голодомор 1932-33 років так званим. Це сталося у відповідь на запрошення Президента Ющенка відвідати Київ і вшанувати жертв Голодомору. Російський керівник написав тоді у своєму листі, що ця тема зроблена центральною у зовнішній політиці України поруч зі спробами українського уряду отримати місце в "підготовчому", як було сказано, класі НАТО. Тоді він вважав, що такі дії спрямовані на роз’єднання народів колишнього СРСР, бо за його словами у голоді 30-х років загинули також росіяни, білоруси, казахи. Кремлівець тоді відмовився брати участь у відзначанні річниці Голодомору, бо, за його словами, треба виправити небезпечний перекіс, який намітився у висвітленні цього питання Києвом.

 

А що змінилося з того часу? Ну провів Президент України Віктор Янукович російську точку зору в Європі і відмовився визнавати Голодомор геноцидом, до речі, всупереч ухваленому українським парламентом закону. Так Медведєв і не сперечався про юридичні оцінки того явища. Його визначення Голодомору” як „так званий” вказувало на те, що він сприймає це явище як взагалі штучне та вигадане. А його теза про роз`єднання народів колишнього СРСР виглядала як відірвані від життя фантазії. Бо не вина України, що ні казахи, ні білоруси, ні росіяни не вшановують пам`ять своїх загиблих під час голоду – це проблема їхньої власної волі і бажання.

 

Такий поворот у позиції Медведєва свідчить про те, що гуманітарні суперечки навколо Голодомору, російської мови, Бандери, Другої світової потрібні Кремлю лише тоді, коли Україна намагається здійснювати (або принаймні декларує таке прагнення) самостійну політику, яка нібито суперечить інтересам Москви. Коли ж держави лягають під неї, або Кремль не здатен їх вкусити, то вони спокійно заплющують очі на всі гіпотетичні гуманітарні розходження. Найкрасномовніший факт: Медведєв у Фінляндії поклав квіти до пам’ятника Меннергейму, який був союзником Гітлера. Агов, де там Степан Бандера, якого Кремль теж записує в союзники Адольфа? Або по відношенню до колишніх азійських республік Радянського Союзу нема жодних заяв про ущемлення російськомовного населення – це при тому, що там російська мова все більше сходить на рівень маргінальної. Коли кілька років тому в Москві стояв ґвалт через перенесення (не руйнування) в Талліні пам’ятника воїнам Червоної армії, то під самою Москвою зруйнували пам’ятник льотчикові-українцю Василю Пойденку, який захищав Москву під час Другої світової.

 

Нині Кремль може бути задоволений сучасним українським керівництвом. Воно почало крок за кроком підпорядковувати Україну Москві. Творити таку собі малоросійську околицю із формальними ознаками незалежності. А тому можна і відмовитися від образ національних почуттів українців – і потішити їх шоу біля спорудженого з ініціативи ненависного Кремлю Ющенка пам’ятника жертвам Голодомору. Це в обмін на російський флот у Севастополі. А якщо Україна погодиться і ГТС з авіапромом віддати в московські руки, то Медведєв оголосить Бандеру найбільшим героєм визвольних змагань усіх часів і народів.

 

Цікаво, а якби Кремлю віддати Межигір’я, то на які він словесні поступки пішов би? Мабуть, запропонував би заборонити в Україні російську мову як таку.

Газета "Левый берег".