Ну і хитрюган цей Микита Михалков. Він зробив купу заяв у процесі підготовки свого нового фільму «Предстояння. Стомлені сонцем-2». Він говорив, що це великий фільм про велику війну. Він щось говорив про патріотизм. А ще до того він казав, що «Володимира Путіна Росії послав Бог» і зняв цілком компліментарний документальний фільм про Путіна, коли той ще був главою держави... Виглядало так, що він весь пропах імперським духом. Можна було припустити, що режисер зніме якогось такого «Тараса Бульбу»-2 з закликами любити Росію, про любов до неї з боку представників інших радянських національностей, про окопні гасла «За Родіну! За Сталіна!».

Справді, якщо оскароносний перший фільм «Стомлені сонцем» відповідав тодішнім тенденціям викриття сталінізму і розповідав про жахливу сталінську систему, яка знищує навіть вірних йому і перевірених у боях командирів, то тепер в Росії славлять Сталіна і називають його найефективнішим радянським менеджером. Отож, кон’юнктура змінилася і, ймовірно, Михалков мав би відчути це і слідувати загальним тенденціям.

Але сьогодні це кіно провалюється в кінотеатрах Росії. Найдорожчий фільм в історії цієї держави протягом місяця не зібрав і чверті витрачених на нього коштів. Російська преса пише, що він демонструється в напівпорожніх залах. І це все при тому, що критики у своїх публікаціях та публіка у своїх блогах відзначає високу якість зйомок і режисури, відмінну гру більшості акторів. Отож, питання не в якості кіно, а скоріше за все – в ідеології.

Головна претензія, яка висувається фільму – це, мовляв, цинізм у відтворенні великої війни, це начебто виправдання німців, які жорстоко вбивали радянських людей, це зображення радянських людей ніякими не патріотами. Один із російських блогерів з ніком kalininskiy прямо пише: «Якби поруч зі мною в той момент, коли я це дивився, виявився Микита , то залишився б він без зубів. І плювати мені на наслідки. Я пояснив би йому, хто що заслужив».

У чому  причина неуспіху?

Ймовірно, цей фільм вступив у конфлікт з вихованими роками уявленнями про ту війну. За часів Сталіна радянські люди і солдати суцільно були героями, а німці кривавими негідниками. Пізніше з'явилося кіно з так званою «окопною правдою». Не маючи можливості робити узагальнення, радянські письменники і кінематографісти розповідали про те, що з шанців все виглядало зовсім не так, як це змальовувала пропаганда. Все було не так героїчно.

А ось Микита Михалков вперше спробував зробити масштабне спростування офіційних поглядів на ту війну. Він розповів ряд історій із різних сфер тодішнього життя. І війна, і сталінське життя виглядало як одна, вибачте, велика смердюча задниця, яка вичавлює з людини все людське. Тим не менше, люди опираються цьому і намагаються залишитися людьми. Там нема чорно-білого відтворення війни.

Перед героями часто постає далеко неоднозначний вибір. Наприклад, німці заходять у село, і троє з них відстають від загалу, щоб попити води. Одному з них на очі потрапляє дівчина, дочка головного героя командарма Котова. Дівчина тікає від нього і намагається достукатися до домівок, але ніхто не відчиняє – село наче мертве. Один німець, а потім другий шукають дівчину в якомусь сараї. Коли пізніше туди приходить третій німець, то бачить трупи своїх товаришів.

Дочка Котова і жінка, яка й убила німців, тікають і здаля спостерігають, як загін німців, що повернулися, виганяють натовп селян. «Де вони були всі? – здивовано питає дочка Котова, – я стукала в усі двері». Німці вимагають зізнатися, хто вбив солдатів, інакше вони розстріляють усіх. Дочка Котова поривається піти до німців, але жінка зупиняє її зі словами: «Мене троє німців зґвалтували на очах усіх і ніхто не заступився». Німці заганяють селян у великий хлів і спалюють їх усіх.

Ось і спробуй тут розберися, на чиєму боці правда.

Схоже, своїми вірнопідданими заявами режисер перехитрив пильне керівництво Росії і зняв кіно, яке суперечить офіційній пропаганді. Але перехитрити стереотипи, що виховувалися роками, йому не вдалося. Саме тому сучасна Росія і не сприймає його творіння.

Радіо "Свобода",

30 травня 2010 року.