Коли цього літа в рідному для депутата Вадима Колісниченка Севастополі відбувався фестиваль „Шансон у моря”, а точніше кажучи „Блатняк біля моря”, то в нього це не викликало заперечень. До речі, партнером цього дійства виступило міністерство культури і Севастопльська міськдержадміністрація. Іншими словами, фінансування відбувалося з кишень громадян України.

 

 А от коли в Ірпіні під Києвом почався фестиваль патріотичної пісні „Гайдамаки.UA”, Колісниченко прокукурікав чергову брехливу заяву на цю тему. Очевидно, що якийсь „Владимирский централ” значно ближчий кримському депутатові і його партії від пісні на слова Івана Франка „Не пора”.

 

Коли фестиваль шансону проходив у Севастополі, чомусь жодні такі страшні для кримчан бандерівці не вилізли зі своїх схронів і не почали нападати на учасників. А коли в Ірпіні проходив фестиваль патріотичної пісні, то з`явилися якісь братки і напали на учасників фестивалю.

 

Під час помаранчевої революції, була парочка дуже характерних епізодів. Коли нечисленні помаранчеві в Донецьку вирішили провести демонстрацію на підтримку Ющенка, хлопчики з битами їх розгромили. Били навіть жінок. Репортаж про це показала навіть ТРК „Україна”, в якому показала закривавлені жіночі обличчя. Коли проплачені колонни донецьких роботяг прибули до столиці демонструвати на підтримку Януковича, то тут їх ніхто і пальцем не зачепив.

 

P.S. До речі, прочитав я пісеньку, яку Колісниченко приписує „Мертвому півню”, і вважаю, що це просто так званий чорний гумор. Сприйняти ці слова буквально може тільки хвора людина. Там явна пародія звучить. Мій власний найкращий текст теж зроблений був колись у цьому ж стилі, еротично-патріотична страшилка Вона вийшла в книжці "Козюльки". 

 

Москаль до вкраїнки підкрався,нахабний,

 

прутня зненацька загнав під живіт.

 

Більш Україну загарбать не прагне:

 

 у патріотки там був динаміт.