Наші співвітчизники, здається, полюбили вирішувати історичні питання в судах. Ось і громадянин Володимир Волосюк просить Печерський районний суд Києва зобов'язати Президента Віктора Януковича привселюдно попросити пробачення за заперечення необхідності визначення Голодомору 1932-33 років геноцидом. Це якраз той нерідкісний випадок, коли патріотичні почуття перевершують здоровий глузд і холодний розрахунок й правдошукачі діють, як півень у відомій приказці: прокукурікають, а там хоч не розвиднюйся. Іншими словами: головне подати до суду, чи виграєш справу – це не має жодного значення. Тим часом, справа не має судової перспективи і однозначно буде програна. Адже Волосюк вважає, що Президент порушив норми закону «Про Голодомор 1932-33 років в Україні», які, на його думку, визначають, що заперечення Голодомору як геноциду є протиправним. Однак у статті другій вищезгаданого закону немає жодної згадки про заперечення Голодомору як геноциду. В ній сказано наступне: «Публічне заперечення Голодомору 1932–1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним».

У своєму виступі Президент України визнавав, що Голодомор в Україні був трагедією, правда, наголошував, що нарівні з трагедіями інших народів СРСР . Він заперечував не факт Голодомору, а його оцінку як геноциду. Автор позову разом із мільйонами своїх однодумців може обурюватися такою позицією глави держави, але він не може заперечити право Віктора Януковича на іншу точку зору. Тим більше, реалізація такого права – не є порушенням закону.

Крім того, позивач закидає Януковичу, що той протиставив свою позицію думкам іноземних парламентів, які визнали Голодомор геноцидом. Низка країн і справді визнали Голодомор геноцидом, та протиставлення їхній позиції може викликати заперечення, але не може бути юридично покаране, оскільки не є злочином. Представники позивача закидають Віктору Януковичу непослідовність у поглядах. Віктор Янукович і справді зробив поворот від імені держави у поглядах на Голодомор, якщо не на 180, то на 90 градусів. Можна йому дорікати, що він таким чином шокує світ, адже той не знає, що завтра чекати від українських політиків. Однак, знову ж таки політичні вихиляси не є злочином, навіть якщо вони робляться під тиском сусідньої держави. Ймовірно, якусь перспективу в суді мав би лише той факт, що Янукович заперечив Голодомор як геноцид всупереч закону, який 28 листопада 2006 року ухвалила Верховна Рада, але, здається, позивач не враховує цей нюанс.

Якщо суд за позовом Володимира Волосюка відбудеться, то це буде черговим наступанням на граблі. 9 березня цього року Новоазовський суд Донецької області відмовив мешканцю села Безіменне Василю Коваленку в задоволенні позову до газети «Родное Приазовье» і її головного редактора Сергія Шведка. Позивач, подібно до громадянина Волосюка, домагався покарання газети за заперечення Голодомору як геноциду. Відмова у задоволенні позову мотивувалася тим, що «відповідач не заперечував факт Голодомору». Журналіст заперечував лише факт геноциду – і таке заперечення не суперечить закону.

Директивна свідомість живе

А загалом оця вся навколоісторична судова метушня свідчить про те, що народ досі не позбувся, так би мовити, директивної свідомості. Раніше приймали постанову ЦК КПРС, наприклад, про річницю возз'єднання України з Росією і всі піддані Радянського Союзу повинні були вірити, що саме так воно і було.

Правда, на сьогоднішній день відчутний поступ до демократії. Якщо раніше настанови давали найвищі начальники, то тепер прості громадяни, певне, повірили, що судовим рішенням можна змінити свідомість. На думку декого з них, не визнає Янукович (а разом з ним значна частина України) Голодомор геноцидом, то треба його судом зобов’язати.

Так само донецький адвокат Володимир Оленцевич виграв суд, який визнав незаконність рішення про присвоєння Степану Бандері звання Героя України. Виграв і що? Прихильники Бандери перестали вважати його героєм? – питання риторичне.

Отож, і Віктор Ющенко, який багато зробив по відновленню пам’яті про Голодомор – для чого він наполягав, щоб відповідальність за заперечення Голодомору була закріплена на законодавчому рівні? Пам’ять про цю трагедію живе в народі. Дослідження цієї теми здійснювалися і до Ющенка, вони будуть робитися і без нього. Навіть якщо прийде директива від якогось суворого начальника забути про Голодомор – про трагедію все одно пам’ятатимуть. А якщо знайдеться хтось, хто буде його заперечувати, то судові заборони тут не допоможуть – він все одно знайде спосіб донести свою думку. І хай ця думка здаватиметься комусь ганебною, але вона все одно повинна мати право на життя.

А судова тяганина навколо цього питання, тим більше без перспективи на перемогу – лише марне витрачання часу. З таким самим успіхом можна судитися з кимсь, хто вважає, що два помножити на два буде не чотири. Заперечує таблицю множення? Ну хай собі заперечує на сміх усім людям.

 

Радіо Свобода,

15 червня 2010 року.