Між двома літніми жінками у містечку Шахтарськ панує невидима сторонньому оку нелюбов. Причиною їхньої заочної неприязнi є смерть 17-річного хлопчика. 69-річна пенсіонерка Надія В., згадуючи ту ніч, неодмінно починає плакати. Того ранку вона прокинулася десь о 6.40 від крику: «Люди! Біля вас тут людина вбита лежить». Надія В. хутко підхопилася, вискочила на балкон, перехилилася через перила і побачила на свіжому сніжку випростані ноги, взуті у черевики її онука. Коли вибігла на вулицю, то побачила, що її 17-річний онук Володимир В. лежав увесь закривавлений. Коли викликана сусідами швидка привезла хлопчика і бабусю до лікарні, то лікар тільки підняв його руку і опустив. За словами бабусі, онук був уже мертвий.

 

Наступного дня інша бабуся — 65-річна Віра Журавська — дізналася, що її онука Валерія Журавського разом із його приятелем Русланом Бредуном забрали до міліції. Через кілька годин бабуся взнала також, що Валерій з Русланом написали явку з повинною, де розповіли, що вони вдвох убили людину. Ще й сьогодні вона не може спокійно говорити про це і постійно зривається на підвищені тони: коли я записував по телефону попередню інформацію від неї на диктофон, то індикатори на моєму дисплеї зашкалювали.

 

Розслідування і розгляд цієї справи тривають вже понад рік. Бредун iз Журавським сидять за гратами і очікують вироку суду. Бабуся вбитого крізь сльози каже: «Що вони там тягнуть? Треба тих убивць посадити та й годі».

 

Бабуся звинувачуваного Журавського теж невдоволена. Вона вважає, що суд так довго затягнувся, бо справу шито білими нитками.

 

Для Шахтарська вбивство — не новина. У середині дев'яностих це містечко, яке розташоване за 60 кілометрів від Донецька, прославилося тим, що тут убили міського голову. Убивцю не знайшли. Але тоді ситуація в регіоні загалом була критичною. Бандитські збройні з'ясування стосунків регулярно траплялися то в одному, то в іншому районі області. Учасників перестрілок не ловили — правоохоронні органи діяли вкрай неефективно.

 

Нині все спокійніше. Та й убивство 17-річного учня профтехучилища аж ніяк не схоже було на бандитську війну. Підозрюваних у вбивстві затримали назавтра після кривавої події — 16 січня 2004 року. Того ж дня вони в усьому зізналися. А Руслан Бредун навіть написав явку з повинною. 24 січня справу до свого провадження узяла Шахтарська міжрайонна прокуратура, 15 червня старший слідчий цієї прокуратури, молодший радник юстиції Людмила Прокопова підписала обвинувальний висновок.

 

Згідно з цим документом, то була банальна п'яна сварка. Вбивство сталося між 1.00 і 1.30 ночі після того, як приятелі — охоронці шахти «Шахтарська-Глибока» 22-річний Руслан Бредун і 18-річний Валерій Журавський — випили горілки спочатку в кафе «Парадіз», а потім у кафе «Старий замок». Згодом уже цілою компанією відправилися до іншого питного закладу. За їхніми словами, саме на виході зі «Старого замку» до них приєднався незнайомий хлопець, якого вони потім нібито вбили. За версією слідства, вони перестріли свою жертву дещо пізніше. Бредун і Журавський домовилися з нині покійним Володимиром В. спільно продовжити пиятику. Але йому треба було сходити додому по гроші для купівлі спиртного. Їхні компаньйони — двоє дівчат і хлопець — відійшли якраз у бік пам'ятника Леніну справити природні потреби, а в цей час троє головних дійових осіб цієї історії пішли по гроші до бабусі В. Дорогою підпилі Бредун і Журавський, як випливає з обвинувального висновку, вирішили, що В. не винесе їм гроші, й почали бити його руками, ногами й металевою трубою «в різні частини тіла, — написано в обвинувальному висновку, — в тому числі, у місця розташування життєво важливих органів: у голову, живіт і грудну клітку, супроводжуючи побиття нецензурною лайкою, знущаючись з нього, усвідомлюючи при цьому, що битий ними і підданий катуванням і мордуванням В. відчуває сильний фізичний біль, тобто зазнає особливих мук і страждань, та бажаючи позбавити Володимира В. життя саме таким способом». Бійка тривала «не менше п'яти хвилин». Потім «Бредун Р. І., завершуючи реалізацію спільного з Журавським В. В. задуму, спрямованого на позбавлення життя В., з силою встромив йому металеву трубу в голову через праву очну область».

 

Після свого кривавого діяння «вбивці» спокійнісінько повернулися до компанії і поїхали автобусом до кафе «Гранд». Там у них нібито стався ще один конфлікт. Навіть викликали міліцію, але вона чомусь не затримала тоді хуліганів. Проте сьогодні їх звинувачують ще й у хуліганських діях.

 

Однак слідство, яке так успішно почалося, швидко зіткнулося з проблемою. Обвинувачувані відмовилися від своїх попередніх свідчень і заявили, що явку з повинною вони написали не за власним бажанням — після затримання міліція вибила з них зізнання. Правда, ніяких слідів побиття у них не було.

 

Коли немає слідів побоїв, то фактично неможливо визначити: правду кажуть обвинувачувані чи брешуть. І все ж є один факт, який дає підстави для припущень. Під час очної ставки міліція підтвердила, що протокол затримання Руслана Бредуна було оформлено о 21.15., тоді як фактично його затримали на роботі о 12.00. Понад дев'ять годин хлопець перебував у міліції без належного документального оформлення. У обвинувальному висновку немає жодної згадки цього факту, який став відомим у процесі очної ставки. Саме за ці дев'ять годин його нібито примушували дати необхідні свідчення. За словами Віри Журавської, її онук, Валерій Журавський, перебував у аналогічному становищі.

 

Автор обвинувального висновку Людмила Прокопова і слідча місцевої міліції Ольга Титова відмовилися від зустрічі з журналістом. В обвинувальному висновку Людмила Прокопова висловлює переконання, що зміна свідчень — це справа рук адвокатів: саме вони переконали обвинувачуваних відмовитися від попередніх показів. А Ольга Титова, яка допитувала Бредуна і Журавського після затримання, у цьому ж документі свідчить, що «жодних недозволених методів щодо вказаних вище осіб не застосовано, всі свідчення вони давали добровільно».

 

Відмова затриманого від своїх перших свідчень є типовою для України. Згідно з анонімним опитуванням засуджених, яке провело «Українсько-американське бюро з прав людини», 71,6% заявили, що до них застосовували незаконні методи впливу, і 60% з них твердять, що це відбувалося в слідчому ізоляторі. Однак координатор «Українсько-американського бюро з прав людини» Тетяна Яблонська наголошує, що слід мати на увазі, що хтось із них міг чинити опір працівникам міліції.

 

Коли обвинувачені не визнають себе винними, то це не повинно для слідства становити серйозної перешкоди. Бо існують інші способи доведення, наприклад, збирання речових доказів, покази свідків, сліди на місці злочину тощо. Тим паче що зброю вбивства — металеву трубу — було знайдено. Правда, слідство не збентежив той факт, що на трубі не виявлено жодних відбитків пальців Бредуна чи Журавського, не помічено жодної краплинки крові. Відсутність крові в обвинувальному висновку пояснюється «перебуванням труби в агресивному середовищі і погодних умовах, що перешкоджали збереженню на ній слідів». Докладно цю свою думку Людмила Прокопова не обгрунтовує. Отож питання, яким чином невеличкий сніжок, що випав того дня, міг змити сліди крові, залишається без відповіді.

 

Припустимо, сталося диво і сніжок змив сліди крові на зовнішній частині труби. Але ж трубою не тільки били по голові, а ще й заганяли її в око. В середині труби також мали залишитися якісь сліди. Але і там нічого виявлено не було. Відсутність крові або тілесних шматочків всередині навряд чи можна пояснити «агресивним середовищем». Можна припустити, що після такого кривавого злочину з великою імовірністю на одязі злочинців могли б залишитися докази їхнього діяння у вигляді слідів крові. Нічого подібного виявлено не було, і не тільки після затримання. Жоден з відвідувачів кафе «Гранд», куди обвинувачувані зайшли після всього, не сказав, що бачив кров на одязі Бредуна і Журавського. До того ж, слідство не виявило жодної людини, яка б сказала, що бачила сцену вбивства. На чому ж слідство грунтує обвинувальний висновок?

 

14 травня 2004 року в шахтарській газеті «Знамя победы» з'явилася стаття під назвою «Лжесвидетельство — уголовно наказуемо». В публікації йшлося про справу «Бредяного і Журавльського, котрі січневої ночі позбавили життя неповнолітнього Волочковського». Будь-який зацікавлений читач однозначно зрозуміє, що йдеться насправді про Бредуна, Журавського та В. Так само, змінивши одну або дві літери, автор називає прізвища свідків у справі. Там сказано, що свідки «під впливом обвинувачуваних і їхнього оточення дали у ході досудового слідства заздалегідь неправдиві покази з метою відвести від кримінальної відповідальності обвинувачуваних у вбивстві».

 

Такі категоричні твердження належать... старшій слідчій Шахтарської міжрайонної прокуратури Людмилі Прокоповій, яка розслідувала згадану справу. У статті вона винесла на публіку власні твердження з обвинувального висновку — таке діяння до рішення суду є вельми сумнівним не лише з точки зору професійної етики, а й з погляду закону.

 

На завершення своєї статті Людмила Прокопова попереджає учасників процесу про вельми сумну для них перспективу «опинитися в іншій якості — зі свідків перетворитися на обвинувачуваних й бути засудженими за лжесвідчення. Якщо, звісно, до моменту їх допиту судом вони не одумаються і не зрозуміють, що лжесвідчення не тільки тяжкий гріх, а й діяння, що карається у кримінальному порядку».

 

Захисник обвинувачуваного Руслана Бредуна Андрій Деркач звертає увагу, що «жодне із так званих лжесвідчень не стосується власне вбивства — все звинувачення побудоване на неточностях в часі, або якихось другорядних фактах: хтось сказав, що відходив на п'ять хвилин, а хтось — на десять, хтось казав, що пив горілку, а інший про нього, що пив пиво. Саме через відсутність належних доказів обвинувачення намагається тиснути на свідків через пресу. А це є порушенням закону».

 

У процесі розслідування адвокат Андрій Деркач почув не лише словесні погрози, а й на собі відчув, так би мовити, каральну десницю Людмили Прокопової. Вона звинуватила його у затягуванні ознайомлення зі справою і власною постановою усунула його вiд справи. Слідчий і адвокат є опонентами у розслідуваннi, тому сама ідея надання комусь із них одноосібного права усувати свого візаві є такою ж абсурдною, як і, наприклад, право когось із шахістів відлучати від гри свого суперника. Усувати адвоката має право тільки суд. Але до суду у обвинувачених і їхніх родичів теж знайшлися великі претензії.

 

Віра Журавська виявила певні детективні нахили. Вона надала автору цих рядків копію фотографії, зробленої з вікна автомобіля. Вона твердить, що це за її завданням дехто сфотографував суддів Апеляційного суду Донецької області Анатолія Єрьоміна й Олександра Котиша, які розглядали справу про вбивство В. На фотографії вони стоять нібито у компанії з прокурором Шахтарського району Сергієм Вітульським біля кафе «Шоколадне» у місті Шахтарськ. За словами Віри Журавської, судді і прокурор у тому кафе пиячили, і зроблено це було з метою домогтися від суддів потрібного рішення.

 

Як твердить Віра Журавська, під час виїзного судового засідання у Шахтарську до зали суду зайшов районний прокурор Сергій Вітульський і сказав прокуророві у справі Ірині Кравченко, яка саме оголошувала обвинувальний висновок, що стіл накритий. Віра Журавська запевняє, що це сказано було на вухо, але все ж таки так голосно, що його почули в перших рядах зали суду.

 

А наступного дня суд за клопотанням прокурора вдруге розглянув питання про зміну запобіжного заходу для Валерія Журавського. Раніше суд не знайшов підстав для зміни запобіжного заходу з підписки про невиїзд на утримання під вартою. А цього разу він задовольнив клопотання прокурора. Як випливає зі скарги адвоката Сергія Ворожеєва до Верховного Суду, суд не врахував, що Журавський В.В. жодного разу не порушив «підписки про невиїзд, не зірвав жодного слідчого чи судового заходу». Суд не врахував також, що хлопець має кардіологічне захворювання.

 

«Запобіжний захід змінили для психологічного тиску на мого онука, — каже Віра Журавська. — За гратами тиснути набагато легше, ніж коли він на волі».

 

Після кількох скарг до різних інстанцій склад суду було замінено. Одначе нові судді не повідомили причину такої зміни, як це мало б бути за законом. «Надання головою апеляційного суду будь-яких коментарів за будь-якими справами діючим законодавством не передбачене», — написав голова Апеляційного суду Донецької області Олександр Кондратьєв у відповідь на прохання прокоментувати події і ситуацію. Учасник подій, районний прокурор Сергій Вітульський відмовився зустрічатися з журналістом.

 

На думку Віри Журавської, суд продемонстрував свою упередженість і корупційний зв'язок iз органами слідства.

 

У будинку поруч із місцем вбивства Володимира В. жив чоловік, який мав судимості, належав до кримінального середовища і наступного після вбивства дня, за словами адвоката Андрія Деркача, він «випарувався» з міста. Його немає до сьогоднішнього дня. Адвокат звертався до слідства з клопотанням розшукати зниклого і допитати. Але слідство йому відмовило.

 

Андрій Деркач вважає, що дії слідства є типовими: міліція і прокуратура пішли шляхом найменшого опору: ухопили невинних людей і навішали на них усіх собак.

 

Як уже мовилося, представники слідства від зустрічі з журналістом відмовилися. Однак автор цих рядків намагався якнайоб'єктивніше висвітлити їхню й інших учасників цієї історії точки зору, користуючись рiзними джерелами. Якщо вони змінять свою точку зору і захочуть висловитися на сторінках газети, то отримають таку змогу.

 

Юрій ЛУКАНОВ.

 

09.02.2005.