Відповідь Володимиру Павліву на статтю "Когда УПА извинится перед западенцами?”


Ніколи б не подумав, що мені, гоноровому киянину, доведеться пояснювати "немитому галичанинові” (за визначенням міністра освіти) очевидні речі. Йдеться про мого приятеля львів’янина Володимира Павліва, який деякий час тому надрукував в LB.ua статтю під назвою "Когда УПА извинится перед западенцами?”.
Автор написав, що, можливо, популярність Української повстанської армії була б вищою в Україні, якби її ветерани і їхні послідовники попросили пробачення за жертви серед мирного населення Західної України і колишніх східних регіонів Польщі, викликаних діями спершу бандерівської ОУН, а пізніше і УПА.

Павлів розкішний провокатор в найкращому розумінні цього слова. Іще будучи працівником знаменитої газети "Post-Поступ”, він не раз спричиняв гострі дискусії навколо проблем нашої історії, змушував, як у добрі радянські часи, цілі трудові колективи писати на нього скарги до редакції за "неправильну” його позицію. І у випадку з вимогою вибачень від УПА автор, ймовірно, теж мав на меті збурити громадську думку. Як на мене, цього разу вийшло далеко не найкращим чином.
Павлів чудово знає: все, що пов’язане з Бандерою, ОУН і УПА є предметом ретельної уваги не лише істориків, але і політиків. У суспільній свідомості ці історичні явища втратили свій реальний зміст і стали символами у непримиренній ідеологічній боротьбі. Прихильники "руского міра" і совкових цінностей вклали у нездорову уяву своїх фанатів картину, згідно з якою нібито за помахом рухи Віктора Ющенка історики хором зненацька героїзували Степана Бандеру, ОУН і УПА. А насправді вони є нiбито бандою кривавих убивць, яка тільки те й робила, що в перервах між пострілами у спини радянським солдатам-визволителям різала животи мирному населенню Галичини і Волині.

Так само Павліву чудово відомо, що притомні історики, в тому числі і галицькі, вивчають і описують рух опору з усіма його білими і темними плямами. Досить почитати лише авторитетного Ярослава Грицака та й багатьох інших. Вони серед багатьох, в тому числі і героїчних діянь, українських партизанів згадують вбивства мирних людей.

Отож, я не стану з піною біля рота доводити, що бійці УПА є ангелами з крильцями, яких треба негайно записати в святі. Я не збираюся виправдовувати жертви від їхніх рук серед мирного населення необхідністю святої боротьби за незалежну Україну. Мало того, я погоджуся з Павлівим: якщо людині завдано кривди, то кривдник мав би спокутувати свої гріхи, як мінімум, вибачитися.
Заперечення у мене викликає інше. Павлів є громадянином не Галичини, а цілої України. На її території, як відомо, діяла не лише Українська повстанська армія, але й інші збройні формування, які ідентифікували себе не чужими для українців. Ці формування завдали шкоди нашим співвітчизника стільки, що УПА поруч з ними ходить в коротких штанцях. Зокрема, загони НКВД, які прийшли на Західну Україну 1939 року разом з Червоною Армією. Логічно було б ставити питання, аби всі військові формування просили пробачення за свої гріхи, чи не так? Аби вибачалася і УПА і НКВД і ЧА.

Це було б не настільки принципово, якби ЧА і УПА не були інструментами в ідеологічній війні. А формула "УПА повинна вибачатися” дуже добре вписується у схему войовничих прихильників "руского міра”. Вони одягаються у білі тоги безгрішності і оббріхують своїх опонентів – розповідають байки про те, що Нюрнберзький трибунал засудив ОУН, організовують виставку Волинська різня, з якої випливає, що українські зарізяки нищили мирних і безпорадних поляків, які в свою чергу гуманно навіть пальцем не зачепили жодного українця. Скоро дійде до того, що ОУН звинуватять у розв’язуванні Другої світової війни. Отож, ставити питання про вибачення винятково УПА – це лити воду на совкового млина.

Якби УПА вибачилася, то "рускій мір" не оцінив би цього благородного жесту, а став би у ще більшу прокурорську позу і заявив, що вони самі себе визнали винними. А разом з упівцями дісталося б і їхнім жертвам. Бо для "руского міра" за великим рахунком всі українці нацики. Крім того "рускій мір” ніколи ні перед ким не вибачався. Він же у власних очах, як Ісус Христос – безгрішний. Ніколи, нікого не вбивав. А якщо й траплялися мільйонні жертви – так це ж во благо, сильну державу збудувати.
Юрій Луканов.

 

"Левый берег"