Попри всю мою любов до педофілів і педофілії, життя примусило звернути увагу і на свинячий грип. Виходжу сьогодні з хати і бачу, що дехто зі співвітчизників у марлевих масках по вулиці вишиває. Ні Шустерів, ні Кисельових, ні інших товаришів я не дивився, заяви урядовців не слухав, тому нерви в мене не такі вразливі, як у решти громадян. Але тут навіть я перелякався. „Невже, - думаю, - знову бабахнуло?". „Та щось не схоже, - заспокоїв себе, - бо масок надто мало".

   А що, власне, бабахнуло? Та Чорнобильська АЕС, що ж іще? Саме під час ліквідації аварії на ЧАЕС автор цих рядків (як, власне, всі нормальні ліквідатори) носив марлеву пов’язку під назвою „респіратор". Навіть фото десь є. Правда, на ньому ви мене не пізнаєте, бо писок закритий на дві третини. Але ж сам я знаю, що то саме я і ніхто інший. А ви, якщо не хочете, то не вірте.

   Ішов я якось в чорнобильській зоні з ментом по лісі. Це було уже не під час ліквідації, а через рік після аварії. Я готував тоді черговий репортаж з місця минулих подій. Здається, ми й тоді були у масках, хоча не певен - до склерозу ще далеко, але пам’ять вже хибує. Мент раптом нахиляється, і піднімає з землі червону коробочку. Каже, що це з-під „Трихополу". Даруйте мою тодішню неосвіченість, але я питаю його: „А що таке „Трихопол"?". „Ліки від трихомонозу", - каже він. Саме таким романтичним іноземним словом тоді почали називати те, що ми раніше кликали трипером. Мент розповів мені, що в зоні ліквідації повій більше, ніж навіть порядних жінок. „А якого чорта вони не в Сочі їдуть, чи не в Ялту, а сюди? Тут же небезпечно для їхнього здоров’я!". Про Лондони, Рими і Парижі для наших жриць кохання тоді навіть не ішлося, адже то був глибокий совок й продавати свої чарівності дівчатка могли лише в його межах - за кордон не випускали. „А хто їм там стільки заплатить?", - запитує мене мент риторично. Після його відповіді я здався собі повним ідіотом, бо тільки ідіот міг поставити таке наївне запитання. Ліквідаторам на той час платили страшні гроші - разів у п’ять, а то й десять більші не тільки за зарплати пересічного інженера , а й навіть такої шанованої особи, як завідувач гастрономом. Цілком справедливо платили, бо шкоди від невидимих часток радіації респіратори допомагали слабенько, отож мусили мужнім ліквідаторам якось компенсувати збитки для їхнього здоров`я. А вони так само високо оцінювали героїчну жертовність працівниць другої найдревнішої.

   Так я оце до чого веду? Ринок тоді уже почав з’являтися. І він все уже оцінював за суттю, а не за формою. Не за масками, а за тим, що за ними приховувалося. Тобто платили дівчатам не за шашечки, а за те, щоб їхати. А тепер скажіть мені: яка повія поїде до самого лігва свинячого грипу в Україні файного міста Тернополя тільки тому, що там у масках ходять, як колись в чорнобильській зоні? Та не поїдуть вони, бо хто оцінить їхній подвиг? Хто їм тут більше заплатить? Попри панічні настрої, наші співвітчизники в глибині душі відчувають, що оця істерика навколо свинячого грипу висмоктана з ральця. Отож, чи не краще замість масок одягти на голову презервативи? А також „Трихополу" випити кілька таблеток. Для профілактики свинячого грипу. Бо всі інші ліки все одно, кажуть, розкупили.

Юрій Луканов.