Сьогодні незрівняній Ліні Костенко виповнилося вісімдесят років. Справа і в тому, що вона поетеса-боєць і ніколи не йшла на жодні компроміси. Вона не написала жодного гівняного рядка про Леніна і партію. Справа і в тому, що її років п`янадцять не друкували і вона писала в стіл. Справа і в тому, що вона анти попса, яка не займається просуванням своїх творів. Вони це роблять самі за себе. Справа і в тому, що вона, вибачайте за пафос, відчуває кревний зв’язок з цим народом і регулярно їздить у експедиції у Чорнобильську зону, де вивчає, як це не дивно, народні звичаї. Бо і там живе народ. Вона відкрила там жінку, яка після катастрофи раптом почала писати вірші і піше їх не на папері, а озвучує зразу, наче їй всевишня сила їх диктує.

Отож, справа в усьому цьому. Але це все міг робити більш або менш талановитий літератор. Найголовніше: Ліна Костенко написала таааакі вірші, яких не писав ніхто і ніколи!!! Навіть не вірші, а романи у віршах – „Маруся Чурай” і „Берестечко”. Це та поезія, яку неможливо аналізувати. Бо будь-яке слово про неї перетворюється на фальш. Ці вірші можна тільки читати і ними захоплюватися.

Ми маємо бути щасливі, що живемо в її епоху. А кожного, хто хоч на мить зустрічався з нею, колись дослідники розірвуть на шматки. Бо сьогоднішня епоха це не Януковичі, Ющенки, Кравчуки і, прости Господи, Азарови. Сьогоднішня епоха – це Ліна Костенко.

 

Нашвидкуруч погортав „Марусю Чурай” і зразу купу перлів знайшов. Які блискучі характеристики! Які метафоричні думки! Точний вислів: скаже – як зав`яже.

 

***

 

Ото за те й судити мене треба.
Всі кари світу будуть замалі.
Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.

 

***

 

Він не якийсь. Він сам собі Вишняк.
У нього скроні в срібній папороші.
Буває так, що слава на дурняк,
а в нього слава за великі гроші.

 

Як він уміє красно говорить!
Які у нього займища і луки!
Вся Україна полум'ям горить,
він і на цьому теж нагріє руки.

 

***

 

Чужа душа – то, кажуть, темний ліс.
А я скажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа – то тихе море сліз.
Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.

 

***

 

Від того кидавсь берега до того.
Любив достаток і любив пісні.
Це як, скажімо, вірувати в Бога
і продавати душу сатані.

 

***

 

 Ну, є ж про зраду там які статті?
Не всяка ж кара має буть незбожна.
Що ж це виходить? Зрадити в житті
державу – злочин, а людину – можна?!

 

 ***

 

Отож скажу відкрито і вселюдно.
Буває всяко, доля – не черінь.
Любов – це, люди, діло неосудне.
По всі віки. Во вік віків. Амінь.

 

***

 

 Нестерпний біль пекучого прозріння!
Яка мене обплутала мана?
Чи він мені, чи я йому – нерівня.
Нерівня душ – це гірше, ніж майна!

 

***

 

Але ж, мабуть, ми правди не зурочим,
що світ вже так замішаний на злі,
що як платити злочином за злочин,
то як же й жити, люди, на землі?

 

***

 

 Вона й мені казала:
– Як не буде,
не скигли, доню, то великий брид.
Здушили сльози – не виходь на люди.
Болить душа – не виявляй на вид.

 

***

 

– Ох, не рівняй! Роти в людей, як верші,
Ти кажеш – батько, а життя біжить.
Наш батько – з тих, що умирали перші.
А Гриць Бобренко – з тих, що хочуть жить.