БАНДЕРА - ТЕМА НЕБЕЗПЕЧНА, БО ЩЕ НЕ ДУЖЕ ВІДОМА, ЗАТЕ ОПОВИТА МІФАМИ. ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ ФІЛЬМ ПРО ЦЮ ПОСТАТЬ, ЗНЯТИЙ З НАГОДИ РІЧНИЦІ СТЕПАНА БАНДЕРИ -ПРИКЛАД ТОГО, ЯК ПРОФЕСІЙНІСТЬ І ЧЕСНІСТЬ АВТОРА СПРОМОЖНІ ПОСПРИЯТИ ЗЛАГОДІ В СУСПІЛЬСТВІ.

 

Олена Левченко

Наприкінці 1942 року для ведення одночасної боротьби проти Вермахту і проти Червоної арміїї створено У ПА, яка на 31 березня 1943 р. нараховувала 4460 бійців, наприкінці 1944 року їх було вже 60 000.
У червні 1944 року всі політичні сили України зібралися для створення Української Головної Визвольної Ради. УГВР передбачала здійснення й дотримання демократичної програми, яка включала свободу навчання, поглядів і віровизнання, справедливий суспільний устрій, справжню законність і рівність усіх перед законом, громадянські права національних меншин, вільне підприємництво, що відповідало б інтересам громадян і нації.
Відтак, український визвольний рух, органічна частина європейського опору, відзначався специфічними рисами: на відміну від західноєвропейських країн, у яких був єдиний ворог -
нацисти - українцям доводилось боротися проти двох ворогів - Німеччи
ни й радянської Росії; УПА не мала підтримки ззовні; його слабкість, обумовлена відсутністю української держави, аж
ніяк не применшує зусиль українського опору, адже на руїнах
імперіалістичної війни він хотів виникнення незалежних національних
держав «в ім'я свободи всіх європейських народів та в ім'я особистої сво
боди кожного».
Здійснення таких шляхетних поривань стало можливим лише через кілька десятиліть. *
У грудні 1998 р. напередодні 90-річчя з дня народження провідника українських націоналістів Степана Бандери відбулася прем'єра телефільму Юрія Луканова «Три любові Степана Бандери» (виробництво ТІА Вікна, 1998 р.). Фільм, зразок журналістського дослідження, несподівано став оригінальним явищем як на рівні документально-публіцистичної розробки теми, так і на рівні пошуку злагоди в суспільстві.
Надзвичайно важливим було те, що фільм демонструвався на каналі ІСТУ, сигнал якого поширюється на всю Україну, адже крізь постать Бандери проходить найбільший і ще живий біль української історії нашого століття. Тривалий час наша країна була поділена між різними державами на східну та західну частини. Об'єднання їх відбулося 1939 р., коли Сталін і Гітлер цинічно переділили Східну Европу перед вирішальним поєдинком за панування над нею. Українські націоналісти, які перед тим боролися за незалежність Західної України від Польщі, зустріли як нового ворога радянський режим та ра-
дянську армію, де служили й українці зі Сходу.
Не об'єднала українців і війна з фашизмом: УПА, армія українських націоналістів, вела війну проти обох — і проти Гітлера, і проти Сталіна.
Але до років назалежности в Східній Україні не циркулювала ніяка інформація про загони УПА, їх просто називали «бандерівцями» — тобто бандити, колаборанти та вороги радянської влади в Західній Україні. Про це розповідали і численні радянські фільми.
Після проголошення незалежносте 1991 року українські документальні фільми, зняті про ОУН-УПА, набули різко протилежного пафосу. Режисери намагалися розглядати історію вже з точки зору тих, хто в ситуації масованої ідеологічної фальсифікації беріг та передавав пам'ять про Бандеру, як про непорочний символ боротьби за свободу й незалежність України. Висока емоційність таких фільмів викликала відторгнення у значної частини населення України, яка ще не володіла серйозною, виваженою історичною інформацією щодо зображуваних подій.
Юрію Луканову, який поставив перед собою завдання вивільнити постать Бандери від обох міфів і зробити його вартим звичайної людської уваги й зацікавлености, вдалося уникнути загравання з публікою, ні на хвилину не знижуючи серйозного ставлення до теми.
Звичайно, не можна сказати, що в 25-хвилинному фільмі автор розвінчує конкретні міфи. Він знищує саму міфологізуючу пафосну манеру, властиву українському документальному кіно, завдяки незвично динамічному монтажеві, де не залишається місця для емоційних авторських роздумів. А нейтральний професійний голос журналіста, що швидко передає факти, залишає їх оцінку глядачеві.
Результатом стало те, що стрічку досить прихильно сприйняли жителі різних регіонів України. Напевно, саме так, не приймаючи пафосу жодної зі сторін у минулій боротьбі й розуміючи кожну, сьогодні можна говорити з громадянами єдиної України про їхню спільну історію.

 

Ukrainien Kaleidoscope Український калейдоскоп №2, 1999.