Сьогодні незрівняній Ліні Костенко виповнилося вісімдесят років. Справа і в тому, що вона поетеса-боєць і ніколи не йшла на жодні компроміси. Вона не написала жодного гівняного рядка про Леніна і партію. Справа і в тому, що її років п`янадцять не друкували і вона писала в стіл. Справа і в тому, що вона анти попса, яка не займається просуванням своїх творів. Вони це роблять самі за себе. Справа і в тому, що вона, вибачайте за пафос, відчуває кревний зв’язок з цим народом і регулярно їздить у експедиції у Чорнобильську зону, де вивчає, як це не дивно, народні звичаї. Бо і там живе народ. Вона відкрила там жінку, яка після катастрофи раптом почала писати вірші і піше їх не на папері, а озвучує зразу, наче їй всевишня сила їх диктує.

Отож, справа в усьому цьому. Але це все міг робити більш або менш талановитий літератор. Найголовніше: Ліна Костенко написала таааакі вірші, яких не писав ніхто і ніколи!!! Навіть не вірші, а романи у віршах – „Маруся Чурай” і „Берестечко”. Це та поезія, яку неможливо аналізувати. Бо будь-яке слово про неї перетворюється на фальш. Ці вірші можна тільки читати і ними захоплюватися.

Вчора Янукович з Азаровим навіяли мені спогад про теплий Єгипет, де я відпочивав торік. Там був лише один український телевізійний канал – „Ентер”. На ньому новини не показують. CNN і BBC на так часто дарують увагу Україні – лише тоді, коли тут якісь супер події. Тому шукав вісток про Україну у новинах російських каналів. Дивився їх щодня, а заодно споглядав новини і про Росію. І просто протащився від двох кремлівських баскетболістів на екрані МедвеПутіна, котрі спеціально на камеру по черзі кажуть правильні слова міністрам та іншим чиновникам (дивитися). Ті сидять собі навпроти за столиком і слухняно кивають головою в такт мудрим думкам керівників держави або додають щось аналогічне.